Якось я помітила в собі один механізм, який довго допомагав мені захищати власні вибори.

Як він працював:

Якщо я бачила життя, яке чимось мене захоплювало, але яке я сама не вибирала, мені хотілося знайти в ньому тріщину.

Наприклад, пояснити собі, чому там не все так прекрасно.

Побачити, що за красивим фасадом можуть бути свої проблеми.

Наче для того, щоб залишитися на своєму шляху, мені потрібно було спочатку довести собі, що чужий не такий уже й хороший.

А потім я пообіцяла собі змінити цей патерн – виникло бажання припинити це робити.

Я усвідомила:

• мені не обов’язково дискредитувати чужий спосіб життя, щоб дозволити собі його не хотіти
• мені не потрібно встановлювати, хто з нас живе правильніше
• щоб не захоплюватися людиною, мені не треба шукати, що з нею не так

І щоб вибрати свій шлях, мені не треба доводити, що чужий поганий.

Не вище. Не нижче. Інша конструкція життя

Мені дуже подобається ця точка – побачити чиєсь красиве життя і замість автоматичного:

«Так, але…»

зупинитися. не пояснювати. не аналізувати чужі мотиви.

А сказати собі:

«Стоп. Не краще і не гірше. Просто інша конструкція життя. А що конкретно з цього хочу собі я?»

І назвати буквально одну-три речі.

Наприклад:

Мені подобається те, як вільно людина проявляється. 

Мені подобається ідея так само розвивати профіль. 

В мене виникло бажання поїхати в цю подорож. 

Все.

Мені не потрібно знати, чи щаслива ця людина насправді, не потрібно розбирати її стосунки, знати її внутрішні мотиви чи пояснювати собі її вибори.

Бо її життя — її.

Моє завдання — побудувати своє.

«Щоб вибрати себе, мені треба було довести, що з кимось щось не так»

Коли я побачила цей механізм, я зрозуміла, що колись він мені був потрібен – це був спосіб захистити власний вибір.

Наче всередині існувала програма: знецінити альтернативний шлях, щоб почуватися безпечніше у своєму.

Або ще точніше: щоб вибрати себе, мені треба було довести, що з ними щось не так. 

І я не хочу сваритися із тією своєю частиною, яка так робила —  вона виконувала свою роботу.

Допомагала мені залишатися собою тоді, коли, можливо, власного внутрішнього дозволу на це було недостатньо.

Просто тепер мені цей захист більше не потрібен.

І це для мене ознака набагато більшої внутрішньої свободи.

Красиво. Що тут моє?

Тепер я треную іншу реакцію.

Побачила красиву жінку – її сім’ю, будинок, подруг, подорож, кар’єру, справу, сміливість.

І замість другого акту — «а тепер знайдемо, що там не так» — запитати: красиво. а що тут моє?

Естетичні відео? Беру.

Її сміливість? Беру.

Ходити в гори? Беру

Її спосіб будувати бізнес? Можливо, теж.

Її шлюб? Не знаю. Не моя справа.

Її сексуальність? Її.

Її життєві рішення? Її.

І піти далі.

Відчуваю, як в цьому вивільняється море психічної енергії.

Тієї самої енергії, яка раніше йшла на порівняння, аналіз, оцінювання, внутрішні суперечки, а тепер може піти на створення власного.

Я будую життя, яке мені подобається проживати

І, мабуть, це найцінніша думка, яку я хочу зафіксувати для себе зараз.

Я будую життя, яке мені подобається проживати – не те, яке повинно подобатися всім.

Не те, яке виглядає найправильнішим.

Не те, яке виграє у порівнянні з чиїмось іншим.

Моє.

У ньому є Бог, тиша, моя справа, свобода, гори, фотографія, серфінг, красивий простір, а ще люди, яких я вибираю сама і багато живого інтересу до світу.

Я відмовляюся доводити, що мій спосіб життя кращий за чужий.

І мені не потрібно знаходити тріщини в чужому житті, щоб дозволити собі любити своє.

Навпаки.

Я можу подивитися на іншу жінку й щиро сказати: «Красиво».

А потім повернутися до себе: «А що з цього моє?»

Взяти своє, решту залишити їй і продовжувати будувати власне життя.

А тепер — наступний етап

І звідси для мене народжується ще одна проста думка:

хочеш, щоб було красиво? — зроби красиво.

Не чекай, що хтось створить це життя за тебе.

Я сама обираю робити так, щоб моя справа, майстерність і дохід підтримували життя, яке я вибираю.

Будувати справу всередині життя, а не життя навколо справи.

І продовжувати рости — без втрати себе.

Можливо, дорослий вибір себе для мене зараз виглядає саме так:

не доводити нікому, що я живу правильно.

Не доводити, що хтось інший живе неправильно.

А дедалі ясніше бачити:

Ось це — моє.
Це я вибираю.
А тепер я йду і це створюю.

З любов’ю, Ольга Рябушенко