Діма Кунін: «Можливість жити – це вже найкраще, що є»

Діма Кунін – засновник простору Makoto Dojo, майстер практик динамічної медитації Сандао.

У лютому 2018 року на тренінгу Level Up проєкту Upgrade ми разом з учасниками записували відеопідтримку для Діми, в якого тоді на Балі сталася складна ситуація зі здоров’ям. Я просто усміхалася в камеру і щиро бажала йому одужання.

Через пів року я була у Верхолах, у таборі Upgrade Yourself Camp. Щоранку о 6 ранку ми починали день з практики Сандао. Одним із тренерів був Діма Кунін.
Той самий Діма, якому ми в лютому записували відео.

Практика Сандао — це дуже прості рухи, завдання яких — повернути людину у теперішній момент. Рухи супроводжуються словами тренера. Кожне слово – прямо в серце.

В останній день кемпу на практиці Діма сказав слова, від яких я заплакала. Заплакала, бо вперше по-справжньому усвідомила: досить порівнювати себе з іншими, досить концентруватися на недоліках, досить думати, що я «недостатньо хороша» або що «зі мною щось не так»…

Його спокійний, теплий, добрий голос промовив: «ТИ – ВАЖЛИВА КЛІТИНА ВСЕСВІТУ».

Коли ми прощалися, Діма зав’язав мені на руку браслет із написом always upgrade yourself і побажав свідомо проживати кожен день, пам’ятаючи, що життя – це те, що відбувається зараз.

7 липня 2019 року Діма пішов з земного життя.

У це важко повірити. І я щиро вірю, що він пішов із життя, аби виконати якусь важливу місію, про яку ми поки не здогадуємося.

Я не встигла записати інтерв’ю з Дімою. Але це зробила Кристина Северина, авторка проєкту «Друг на сирники». Вона дозволила поділитися цим інтерв’ю з моїми читачами. Ділюся.

Чого ти боїшся і чому?

Мені здається, у всіх людей є купа дрібних страхів. І в мене теж. Але вони доволі легко вирішуються. Додаєш трохи спокою та зосередженості – і вони зникають. Із глобальних страхів навіть не знаю… Я не часто задумуюсь про зовнішні страхи. Можливість втілення кожного страху в реальність не така вже й погана, як здається, коли перебуваєш у стані страху. Це можливість нашого росту й перетворення. Лише від нас залежить, як ми сприймаємо страх і як його проживаємо. Власне рішення визначає: нам справді страшно в цей момент, коли він поруч, чи він дає нам нові сили рухатися, оживати, переосмислювати.

Тобто ти нічого не боїшся? Чи все ж є якийсь страх?

Мабуть, найбільший страх – це втратити когось. За себе я вже не боюсь. Після того, що сталося, у мене змінилося ставлення до страхів за себе і сприйняття смерті не таке, як раніше. Зараз я відчуваю, що все відбувається в найбільш підходящий момент. Все одно станеться — боїмося ми чи ні. Виходить, що страх з’являється там, де ми не повністю контролюємо.

Що тебе сьогодні порадувало?

Мене дуже потішила сонячна погода, і я просто насолоджувався нею. Приїхав сюди на 15 хвилин раніше, постояв на сонечку, помедитував – і це було неймовірно. Сьогодні дуже класний день, прямо «на замовлення» – перший сонячний.

Для чого ми живемо у цьому світі?

Хм… Думаю, що у кожного своє завдання на життя і свій сенс. Але якщо говорити «ми всі», то ми живемо тут, щоб зрозуміти, що й як робити, створювати щось нове, щоб дарувати одне одному радість.

Твоє улюблене місто. Опиши його трьома словами.

Це складне питання. Я люблю багато міст і важко сказати, яке з них найулюбленіше. Я раніше дуже багато подорожував. Останній рік – не так часто. Але вибрати одне місто як найулюбленіше дуже важко.

Можливо, є улюблені місця?

Так, мені більше подобаються місця на планеті, ніж конкретні міста. Напевно, південний берег Португалії. Там неймовірно красиво, і постійно дме атлантичний вітер, який проходить через увесь океан і приходить на узбережжя. Це дуже сильні місця.

Ще моє найулюбленіше місце – маленький острів довжиною приблизно 15 км і шириною 5–7 км. Це один з Канарських островів – Грасіоса. Там майже немає людей. Хоч він дикий, але є дві маленькі села: рибальське на 10–15 будинків і портове з квартирами для туристів. З цього острова відкривається океан на безмежну кількість кілометрів. Це особливе відчуття – «in the middle of nowhere». Ти ніби поза цивілізацією, але водночас у цілком цивілізованому місці. Там немає доріг. Є кілька машин, але куди вони їздять – незрозуміло. Там можна ходити пішки або їздити велосипедом. Загалом, на нашій планеті дуже багато магічних місць, і вибирати серед них важко.

Найкращий день у твоєму житті.

Такі складні питання! Можливість жити – це вже найкраще, що є. Тому кожен день – найкращий.

Минулого року у мене було дуже багато найкращих днів. У мене навіть з’явився другий день народження – він скоро буде. Думаю, що це найкращий день: я тоді серйозно захворів і майже пішов в інший світ, але після кількох тижнів у комі й реанімації я знову ожив і поступово відновлювався. Напевно, це і є найщасливіший день, бо мені подарували шанс жити далі.

Якою суперздібністю хотів би володіти?

Можливістю створювати щось, не боячись, що не вийде. Напевно, упевненість – це суперздібність.

Про що ти мрієш?

У мене є базові мрії, як і в усіх. Але якщо говорити про цікаве – я мрію, щоб ми більше витрачали часу на внутрішнє задоволення і менше переймалися через речі, нав’язані ззовні. Щоб більше фокусувалися на собі. Якби цього було навіть трохи більше, всім би стало легше й радісніше. Це крута мрія!

Як би хтось написав біографічну книгу про тебе, як би вона називалася?

«Спробуй усе й знайди своє».
Бо за своє життя я прожив багато різних «життів», мав абсолютно різні цілі. Взагалі, останній рік я дуже хочу написати книгу. Усередині вже почав, але назву ще не придумав.

Чому ти хочеш написати книгу?

Щоб не розповідати сто тисяч разів одну й ту саму історію (сміється). І щоб поділитися з більшою кількістю людей, надихнути їх, допомогти подолати страхи й обмеження. Бо найчастіше нас обмежує наш розум.

Пісня, з якою ти себе асоціюєш.

У різний час по-різному. Зараз найближча мені пісня гурту ОдноНо – «Звучи». Дуже добре передає те, що відбувається.

Чи можна змінити іншу людину?

Складне питання! Якщо мається на увазі «надихнути» чи «спрямувати» – то так. Але змінити кардинально – ні. Можна дати натхнення, яке допоможе людині змінитися самій.

Найцінніша порада, яку ти коли-небудь отримував.

У мене одразу спливли дві картинки.
Перша — моя прабабуся. Її вже немає, але вона була неймовірно доброю людиною. Завдяки їй я такий, який є. Вона завжди сміялася, коли я розповідав про дитячі «проблеми», і казала: «Це ще не проблеми, ти колись сам із цього посмієшся».

Друга ситуація – від мого вчителя Ю, майстра Сандао. Коли я був у лікарні на Балі, він мене дуже підтримував, робив для мене практики, телефонував. А коли приїхав у Київ і побачив мене, хвилину сміявся. Я тоді подумав: «Він з глузду з’їхав». А потім він сказав:
«Діма, ти ще нічого не розумієш. Але те, що з тобою сталося, — найкраща подія у твоєму житті».
Тоді мені було дуже важко — я навіть думав про самогубство… Але через кілька місяців я почав усвідомлювати, що він мав рацію. Це була велика переоцінка й відпускання шаблонів.

А як ти згадуєш?

Це як перемотування VHS-касети, коли Play і перемотування одночасно. Хтось щось мені нагадує, в голові відбувається перемотування 30–40 секунд, і я кажу, що вже все пам’ятаю. Думаю, що мозок, коли був у критичній ситуації, він усе заархівував та зменшив у об’ємах максимально та запакував.

Дім, хто ти?

Я – людина, яка шукає себе, розуміння того, як влаштований цей світ, навіщо ми тут, що ми робимо і який у цьому сенс. Бо сенс не в постійному народженні нових людей і проживанні нових життів. Це не нескінченний фільм без фіналу. Ми виконуємо якусь роль.

Ти взагалі злишся? Як це проявляється?

Думаю, злюся. Останнім часом менше, мабуть. Проявляється всередині. Мої емоції більше розкриті всередині, ніж назовні. Я зараз тільки вчуся знову відкривати їх назовні, щоб вони не проживалися лише всередині. Але я можу й проявити злість назовні. Частіше ці емоції не дуже помітні. І це нелегше. Вони всі проживають всередині. З одного боку, від цього краще тим, хто поруч, але з іншого — гірше стає мені самому, і з цим треба працювати. Взагалі, учителі кажуть, що не варто накопичувати емоції, їх потрібно проявляти. Насправді, негативних емоцій у мене не дуже багато.

Є щось, що тебе дратує?

Напевно, є. Але зараз не так різко, як років п’ять тому. Просто весь цей «графік роздратування» став більш плавним.

Як ти зменшуєш роздратування?

Я багато працюю з собою. Не можу сказати, що спрямовую роботу саме на те, щоб мої емоції проявлялися по-іншому. Але все стає більш рівним. Напевно, зосередженість на прекрасному зменшує кількість негативного. Наш промінь уваги визначає, як ми щось сприймаємо. Це постійний вибір – помічати хороше чи погане. Можна будь-якої миті знайти якусь «брудну» чи «чисту» деталь скрізь.

Найкрутіше усвідомлення останнім часом.

Мені так подобаються твої запитання! Такі масштабні! Напевно, найбільше усвідомлення – це що життя – дивовижний подарунок, який не має ні масштабу, ні ціни. Минулого року це дуже чітко проявилося для мене. Я, як і всі, не дуже часто над цим замислювався. Бо звично жити й думати: «треба зробити це і те», «ось це найкраще, а ось це – не дуже». А насправді найбільший подарунок – це сама можливість жити, робити те, що хочемо, насолоджуватися, спілкуватися, відчувати, бачити, переживати.

Чому більшість людей не звертає увагу на величезну кількість відчуттів?

Мені здається, більшість живе з певними «програмами», які самі собі встановлює. Вони сильно завантажують оперативну пам’ять їхнього «комп’ютера», і це просто стає звичкою: «18000 справ за планом, а я ще не зробив щось із минулого тижня. Я якийсь не такий! Значить, цього тижня треба зробити 19000 справ». Постійна гонитва за чимось невідомим, яка забирає надто багато енергії. Людина ніби зациклюється на цьому. Але подія, яка сталася зі мною, дуже чітко показала: завоювати весь світ і бути «най-най» – точно не головна мета. Ці перегони не мають жодного сенсу. У суспільстві вважається нормальним порівнювати, хто в чому кращий. Це захоплює, і людям стає звично в це грати. Але перегони не мають кінця: завжди з’явиться хтось новий, хто перевершить тебе в чомусь, стане кращим, потім розслабиться – і з’явиться наступний. Нескінченна олімпіада.

Ти не думаєш, що цими перегонами люди віддаляються від себе?

Можна й так сказати. Але, на мою думку, якщо я сприймаю це як «люди роблять щось неправильно», то це теж моє судження і моя власна «гонка». Я вважаю, що це справа кожного. Може, в когось 18 мільярдів підписників, і він цим насолоджується. Але думаю, що навряд чи хтось щиро насолоджується самою гонкою. Це все одно питання особистої усвідомленості. Не мені когось судити.

Ти досі любиш ганяти на велосипеді?

Я й досі обожнюю швидкість, відчуття польоту. Коли моє тіло почало відновлюватися, я сів на велосипед і майже все літо ганяв по Києву, отримуючи величезне задоволення. Я усвідомив, що хоч мій мозок і постраждав серйозно, і довелося всьому вчитися й згадувати заново, та тіло все пам’ятає. Фізична пам’ять, м’язи пам’ятають. Це неймовірне відчуття! Те саме було й з машиною. Я взагалі не знав, як поїду. Але вже на третьому світлофорі я зупинився й зрозумів, що рука сама перемикає передачі, а нога сама тисне на педалі.
Я люблю всі динамічні види спорту, особливо з девайсами, які дають ще більше швидкості.

Як ти перейшов до більш спокійного життя і медитацій?

Мені здається, що нікуди не переходив і що воно є — і одне одному не заважає. Так само, як я можу їхати на велосипеді дуже повільно, везучи дитину, так само можу летіти зі швидкістю вітру. Так і в житті я можу робити мільйон справ, щоб стати вищим, швидшим, сильнішим, або ж можу присвятити три години спокою, гармонії, легкості. Це різноманіття, і я його дуже ціную.

То що ж таке медитація?

Медитація — це не просидіти 18 годин. Вона про відчуття себе. Абсолютно неважливо, де ти перебуваєш у цей момент: вантажиш вугілля лопатою, летиш у літаку, пливеш, читаєш. У будь-якій ситуації можна відчувати певний рівень медитації. Хоча Сандао — це динамічна медитація, мені в ній подобається те, що будь-якої миті можна спрямувати увагу всередину себе: на своє дихання, свідомість, витягнутість маківки вгору. Я постійно всім кажу, що медитація завжди з нами.

Що ти маєш на увазі? Коли найкраще медитувати?

Насправді, найкрутіша медитація відбувається з нами в найнезручніших ситуаціях — на думку нашого розуму: у черзі в супермаркеті, на вході в метро, коли виходиш на площу станції Вокзальна. Саме в ці моменти твою увагу й зосередженість перевіряють найкраще. Коли хтось у черзі обходить тебе з візком і робить вигляд, що він там стояв, саме тоді відбувається твій вибір: почати з ним боротися, бо тобі треба швидше піти, чи щиро подякувати йому всередині або навіть уголос за те, що він такий кумедний і йому з якоїсь причини так потрібно. У цьому і є вибір.

Медитація — це не процес на кшталт «вранці помедитували, а потім пішли працювати». Вона відбувається постійно. Варто лише пам’ятати про рівне дихання — у черзі, коли якийсь чоловік підвищує голос, коли персонал обслуговування не взаємодіє з тобою. Коли всередині щось починає закипати — цей момент найкращий саме для твоєї усвідомленості й медитації.

Добре, а що тоді робити, коли хтось кричить на тебе? Просто дихати й мовчати?

Мені дуже подобається порівняння з пінг-понгом. Ми постійно граємо в пінг-понг з усіма, з ким взаємодіємо — поглядом, почуттями, діями. Ми приймаємо подачі й відбиваємо м’яч. Але насправді це наш вибір — грати чи ні. Якщо якийсь неприємний чоловік починає робити сильні подачі, ми можемо просто прибрати ракетку, відвернутися — і м’яч пролітає повз нас. Ми ж не підписували з ним контракт, що зіграємо 18 тисяч партій у пінг-понг. Ми можемо просто пропустити цей м’яч, і матч завершено, бо м’яча немає. І все. Це наш постійний вибір — ставити ракетку чи ні.

Чому люди кохають одне одного, створюють стосунки, а потім розходяться?

Це складне питання. Тут багато чинників. По-перше, у кожного з нас є певний запит і певна зовнішня оцінка людини та стосунків із нею. А коли стосунки проходять перший, наймиліший період і входять у структуру, це часто засмучує людей. Тому що образ людини, з якою вони взаємодіють, відрізняється від того, який вони уявляли на початку. Цей дисонанс часто створює руйнівну вібрацію і руйнує стосунки.

Взагалі, це масштабне питання, і про нього можна написати багатотомник. Не можу сказати, що я дуже досвідчений, аби відповідати на нього ґрунтовно на цьому етапі.

Що ти цінуєш у людях і в собі?

Однозначно ціную доброту, відкритість, щирість, чесність, підтримку й готовність підтримувати. Напевно, ще й дозволяння собі проявляти себе відкрито. Це дуже класно й цінно!

Що таке щастя?

Мені подобаються твої запитання. Вони такі масштабні, що я можу говорити вічність!
Щастя – одне з найкращих почуттів, яке нам дано. Щастя – це унікальний дар людства, який ми отримали як бонус. І це найкраща винагорода за наші дії, вчинки, прояви. З одного боку, щастя нічого не коштує, а з іншого – це безцінна валюта, яку ми можемо створювати без будь-яких ресурсів.

Що таке любов?

Любов – найрізноманітніше почуття. Сказати, що любов до собаки – це те саме, що любов до людини, не можна. Але водночас і те, і те абсолютно наповнені любов’ю. Напевно, любов дуже близька до чистоти.

Любов наповнює нас рівно настільки, наскільки ми дозволяємо собі її відчувати. Це як взаємодія з рослиною: якщо ми доглядаємо за нею, додаємо добриво, підбираємо гарний горщик – вона росте. Так само і любов. Чим більше уваги, тим сильніше вона зростає. Незалежно від взаємності чи якихось шаблонних уявлень про любов.

Любов завжди більша, ніж шаблони про неї.