Ганна Дудник — прекрасна дружина, мама чотирьох дітей, добрий друг, співрозмовник, психотерапевт із великим серцем та професійним багажем.

Після запису я не мала звичного бажання якомога швидше публікувати матеріал. Під час інтерв’ю мене не залишало відчуття, що ця зустріч не випадкова; мудрість та досвід Анни дивним чином допомогли знайти відповідь на внутрішні питання. Саме тому я захотіла взяти паузу, щоб не розхлюпати, зрозуміти, залишити головне, пережити серцем, розумом і ось з великим задоволенням ділюся частинкою того, в чому, можливо, ви знайдете маленькі підказки, які допоможуть вам стати щасливішими.

 

 

Про чесність

Моя мама вчила мене бути вкрай чесною. Коли все роблю по-чесному, насамперед роблю це чесно по відношенню до себе.

Про впевненість у собі

Щодо самооцінки, я теж іноді сумніваюся. Але намагаюся підтримувати баланс, вибирати те, що важливе для мене, а не те, що сказала мама чи нав’язав соціум.

Складно не потрапити в пастку ілюзій, ніби хтось знає, що треба робити і як усе має бути влаштоване. Хочеш бути справжньою жінкою — отже, потрібна спідниця. Хочеш бути бізнес-леді, отже, треба мати 2 мільйони підписників тощо.

Якоїсь миті дуже легко взяти це кліше і до нього тягтися. Багатьом часто не вистачає внутрішньої сили та ресурсу, щоб поставити питання:

А що важливо для мене зараз?

 

 

Про індивідуальність

Люди часто прикрашають від невпевненості, вони беруть кліше, які їм підсовують. Легше піти в мас-маркет, ніж шити собі. Проте ніхто не заважає брати речі з мас-маркету, якщо тобі так зручніше.

Люди часом втрачають здатність вибирати, відповідати за свої дії, розуміти, що важливо для них.

Коли всі виходять заміж, а в тебе симпатичної немає стосунків, ти почуваєшся через це якось не так, бо у нас тут суспільство дуже нетолерантне.

Люди, які прикрашають своє життя, бояться самотності, тиші, відключення соціальних мереж. Спостереження інших з боку робить їх живими.

Якщо ти сама не можеш відчути себе живою і треба, щоб хтось тобі щось казав, то це пряма дорога до психотерапевта.

 

 

Про пошуки себе

У моєму житті був період, коли треба було з собою познайомитись, дізнатися більше про себе.

Знаєш, до себе можна прийти різними шляхами. Немає універсального способу, який треба зробити так і так, і ти все зрозумієш. Кожен приходить до себе у різний час.

Наприклад, ченці Тибету кажуть, що життя структурують 4 питання, незалежно від того, в якому стані ти перебуваєш:

Хто ти?
Куди ти йдеш?
Який твій шлях?

Четверте питання не озвучуватиму — це для іншої аудиторії та місця. Коли ти відповідаєш хоча б на ці три питання по-чесному, все стає зрозумілим.

Чим більше ти дозволяєш собі бути собою, тим більше ти дозволяєш бути собою тому, хто поруч.

Тоді ми можемо бути разні. Це не означає, що ми назавжди разом, але довго.

Для мене працюють такі універсальні речі, як мовчання (свій голос ти найкраще почуєш у тиші), дихальні практики будь-якого виду та мій улюблений спосіб – йти через тіло, через усвідомленість фізичного тіла.

У людини має бути гарний зв’язок із собою.

До себе можна прийти через тіло. Ми не звикли до тілесної усвідомленості. В нас дуже об’єктне ставлення до тіла. Тому якщо у тебе є цей зв’язок, завжди можна зробити зупинку і запитати тіло, якщо ти заплутався.

Важливо знайти баланс. Ті, хто надто захоплюються духовними практиками, втрачають зв’язок із тілом. Ті, хто захоплюються надто розвитком фізичного тіла, втрачають зв’язок із духовним розвитком.

Духовність існує без тіла. А ось тілу без духовного розвитку складно залишатися у процесі постійного балансу.

 

 

Про оточення

Люблю проводити час із тим, хто мені цікавий, із тим, кого люблю. Це можуть бути різні люди. Мені дуже комфортно з самою собою, не тому, що я одинак, просто у мене відбувається багато різних подій, і мені потрібен час, щоб їх переварити.

Іноді в мене бувають такі важкі дні — тоді кажу собі: ми повинні піти на безідейне кіно, щоб сміятися над дурними жартами. Це треба для балансу, мені потрібен регіт, щоб розрядитись.

Про баланс між самореалізацією та сім’єю

Щоразу ти робиш вибір: обіймати дітей чи робити щось інше. Слава Богу діти вже старші, їм не потрібна щохвилинна опіка. Чоловік та діти знають, що мамі іноді треба відпочити. Ясна річ, усі нудьгують, але для мене важливо здобути нові знання, навички, знайти баланс. Так буде найкраще для всіх.

Ще я знаю, що якщо в мене всередині мир, то в мене з сім’єю добрі стосунки. А якщо пропущу якогось “тарганчика” всередині, то починаються проблеми.

Навички, знання, трансформація впливають на якість обіймів.

Чим більше миру всередині тебе, тим цілющими стають твої обійми.

Що потрібно давати дітям, щоб виростити їх щасливими?

Стабільність та прийняття. Все також залежить від віку. Якщо коротко, у щасливих батьків щасливі діти.

Стабільність означає, що дитина прийнята в будь-якому стані, з будь-якими оцінками в школі, з усіма своїми почуттями, недоліками. У тебе має бути внутрішній стрижень, щоби все це витримати.

Твоя дитина-підліток може почати вживати нецензурної лайки. На мій погляд, не варто її лаяти і говорити «ти поганий». Ти кажеш, що тобі це неприйнятно, поговоримо пізніше.

Таким чином, відправляю дитині послання: “Ти прийнятий, але така поведінка не прийнятна. Я не перестаю тебе любити і в будь-якому випадку готова домовлятися з тобою”.

Можна сказати дитині чи чоловікові: “Я тебе люблю, але так зі мною розмовляти не можна”.

У цьому моменті ти не відмовляєшся від себе та своїх почуттів. Ти не розлучаєшся щомісяця, а просто говориш про те, що тобі добре і що тобі погано.

85% людей “недообняті”.

Одна з важливих навичок матері – вміти вчасно обійняти та втішити, не вчити, як треба і що неправильно, треба просто втішити.

 

 

Про джерела енергії

Коли ти робиш те, що хочеш, тобі не треба додатково наповнюватися. Вся робота організму – це напруга та розслаблення. Якщо ти зберігаєш у цьому баланс, тобі не потрібне додаткове наповнення.

Мене надихають гарні речі, гарні вчинки, тиша, споглядання, можу дивитися на море та відпочивати, люблю танці, люблю дивитися, коли красиво танцюють чоловіки. Ще мені подобаються дотики. Якщо це умиротворена людина, можу наповнитися від дотику, від масажу. Але треба розуміти, що якщо ти в стресі, ти вразливий. Не всі дотики лікувальні.

Про відповідальність

Керувати життям – це не лише графік та чіткі плани. Це вміння брати відповідальність за своє життя, ухвалювати рішення. Багатьом людям важко брати відповідальність, керувати часом, змінювати життя, бо це знімає з тебе можливість ображатися. Це свідчить, що в тебе є вибір: ти живеш своє життя сам, а не як жертва обставин.

Якщо ти з собою в ладу, ти можеш робити все, що хочеш, хоч вибрати життя на хуторі, як у мене було з вирощуванням помідорів та кіз.

Я дуже лінива. Це, з одного боку, дозволяє мені не втручатися з порадами, коли не просять, з іншого, хочу, щоб довкола були щасливі люди. Діяльність моя спрямована на те, щоб допомогти насамперед самій собі, тому коли допомагаю людям знайти себе, я і собі допомагаю знайти себе, і ми всі живемо в ладу.

 

 

Про психотерапію

Психотерапія — з категорії дорогих послуг. Психотерапія не обов’язково допомагає у 100% випадках, але вона дуже сильно покращує якість життя. Ви ж ходите на масаж, до перукаря, ви ж себе доглядаєте. Чому ви вважаєте, що ваша душа не потребує догляду?

Дуже люблю працювати з людьми, які хочуть змін та шукають способи це реалізувати. Відмовляю у співпраці клієнтам, які не хочуть змінюватися.

Про подорожі

Я вважала, що об’їхала 15% земної кулі.

Є різниця між туризмом та подорожами. Ти можеш мандрувати навіть на сусідню вулицю. Для мене більше, ніж подорож, немає нічого більш трансформаційного.

Важливою подорожжю став Тибет у 2012 році. Це повністю перевернуло мою свідомість.

Внутрішнє завжди дорівнює зовнішньому.

Коли в тебе є жага до істини, ти зможеш знайти відповідь.

Все, що приходить до тебе у подорожі, особливо у горах, — це все про тебе. У горах нема куди сховатися — там ти можеш зустрітися зі своїм Я. Іноді воно настільки прекрасне! Мені здається, що вона навіть на рівні ДНК змінює твоє сприйняття світу.

Подорож це те, що стає частиною тебе, це не фотографії, не історії, це внутрішнє. Подорожі я називаю пошуком себе. Ти повертаєшся з новим почуттям себе.

Уяви собі, Оля зі смаком Гімалаїв або Оля зі смаком Анд.

Для того, щоб кудись потрапити, тобі просто потрібне бажання.

У кожного стежка трансформації своя.

Когось гора пускає, когось ні. Хтось сходить зі шляху. І це також відповідь!

Подорож може трансформуватися одночасно залежно від того, що ти зробиш.

Подорож – це коли ти маєш бажання, якісь певні точки, але як вона піде, чи всі дійдуть, залежить від внутрішнього ландшафту.

Коли мандрую, у мене відкриті очі та вуха, щоб почути, хто я.

Подорож — все ставить на свої місця.