На цю публікацію мене надихнула зустріч з Олександром Пономарьовим (як це було в моєму інстаграм) . Я вийшла по хліб, зайшла в місцеву кав’ярню, а там – Народний Артист України. Я дуже легко контактую з незнайомими людьми, тому звичайно у нас була коротка розмова. Цінно, що Олександр зберіг рідкісну сьогодні якість – цікавитися історіями інших людей. Питав, як потрапила в Косів і чи ходять гуцули до мене на коучинг? 🙂

За ці роки в Косові я мала зустрічі з Лілією Літковською, Аліною Качоровською, Олесем Саніним, Андрієм Федоровим і ще десятки неймовірних українців – підприємців, лідерів IT-компаній, митців.

Коли я відчула “знак” поїхати в Косів, я не думала, що ця історія буде про переїзд. Я їхала на 2-3 тижні)))

Мої одеські подружки, коли відчули, що мене немає вже другий місяць почали питати: ти що там так довго робиш? Що там за люди? Які перспективи?

Про людей і вибір

Всі ці роки я багато думала над цим, – для мене мега важливо бути в класному розвиваючому оточенні.

За ці роки я усвідомила три речі:

1. Гуцули дуже трудолюбивий народ і через те, що тут немає міжнародних компаній і великих бізнесів – більшість людей з підприємницьким мисленням. Що “наколядуєш” – те твоє. І це надихає. Вони не чекають, що хтось прийде і дасть роботу, вони її самі собі придумують.

За ці роки я добре пізнала місцеве населення і як сказав мені один мудрий гуцул з гір: “Олечко, на гуцульщині є рай і пекло. Вибирай рай. І я не про місця, я про людей”

Про оточення без географії

2. За ці роки я створила дуже сильне онлайн-оточення. Друзі, ментори, наставники по всьому світу. З будь-ким із них я можу вийти на зв’язок і отримати якісне, живе спілкування, підтримку і підсилення.

Я багато разів переконувалася: не так важливо, де ти. Важливо – хто ти.

Майже всі мої «свої» люди приїжджали до мене в Косів.
Навіть Аліна Качоровська приїжджала з сім’єю після мого звільнення з керівника одеської локації Kachorovska . Після цієї поїздки вона сказала, що тепер розуміє, чому я тут залишилася 🙂

Про свободу, яку ніхто не забере

3. Якось в період сумнівів я читала «Людина в пошуках справжнього сенсу» Віктора Франкла
(австрійський психіатр, психотерапевт і філософ єврейського походження, який пережив концтабір)

В книзі він заперечує ідею, що людина = продукт середовища.

Ключова його думка: у людини можна відібрати все, окрім одного – останньої людської свободи: обирати своє ставлення до будь-яких обставин.

Він пояснив на прикладі, що середовище було однакове, умови були нелюдські, але людські реакції різні, отже, вирішальним є внутрішній вибір, а не середовище.

Мені його думки резонують, я їх приміряла на себе – тобто так, середовище формує умови, але ніколи не визначає сенси мої, я їх формую сама.

В мене є свобода вибирати реакцію на те, що бачу, і є відповідальність впливати на те, на що можу вплинути.

Наприклад, я відчула, що мені не вистачає якісного живого спілкування в класному просторі – я знайшла простір, і створила місцеве ком’юніті Zadovolena з жінками, “яких хочеться обійняти”) і отримала те, за чим скучала у великому місті … тобто дядечко Віктор мав рацію)

А ще я відчула, що сумую за онлайн-зустрічами ком’юніті Zadovolena. Моя душа бажає збирати українок, які створюють. Тих, хто розвивають справу, кар’єру, чи тільки на етапі повернення до себе.

В спільноті ми творимо, діємо і ростемо, щоб відчувати задоволення собою і своїм життя.

Вхід вільний.

Ласкаво прошу 💛